УВАГА! Допомогти Збройним Силам України можна на сайті благодійної організації "Повернись живим" за посиланням.

Підтримайте сайт

Підтримайте наш сайт - розмістіть нашу кнопку
Червона книга України
або посилання

Костриця скельна Festuca saxatilis Schur (F. rupicola Heuff. subsp. saxatilis (Schur) Rausch.)

Костриця скельна (Festuca saxatilis Schur (F. rupicola Heuff. subsp. saxatilis (Schur) Rausch.)) Карта поширення Костриця скельна в Україні

Таксономічна належність: Родина Тонконогові (Злакові) — Poaceae (Gramineae).

Природоохоронний статус виду: Неоцінений.

Наукове значення: Рідкісний вид Сх. і Пд. Карпат.

Ареал виду та його поширення в Україні: Пд. та Сх. Карпати, Пн. Балкани, Сх. Альпи, Кавказ. В Україні росте у Чивчино-Гринявських горах (г. Будийовська Велика, Гнєтєса, Лоздун, Сулігул, Чивчин, хр. Чорний Діл — ур. Великий Камінь, водорозділ рр. Чорний і Білий Черемош), Чорногорі (г. Петрос), Мармароських Альпах (г. Петрос Мармароський, Нєнєска), Угольсько-Широколужанському масиві. Потребують підтвердження локалітети в Сх. Бескидах на г. Стій і Стінка. Адм. регіони: Ів, Зк, Чц.

Чисельність та структура популяцій: Росте окремими дернинами на скелях та утворює угруповання у високогір’ї, що займають площі від 20–30 до 300 м2.

Причини зміни чисельності: У високогір’ї — надмірне випасання та витоптування, а на вапнякових скелях у середньогір’ї — затінення внаслідок заростання скель чагарниками й деревами.

Умови місцезростання: У субальпійському поясі на висоті 1400–1800 м н.р.м. На пд.-сх. і пд.-зх. схилах вапнякових та андезитових скелях, на кам’янистих осипищах, багатих на карбонати пісковиках, щебенистих малопотужних ґрунтах, де формує ендемічне угруповання Festucetum saxatilis (кл. Elymo-Seslerietea). В Угольському масиві, на висоті 700–1050 м н.р.м. — на поличках, у тріщинах. На андезитових скелях на г. Петрос Мармароський росте у складі дуже рідкісного угруповання F. saxatilis-Carex sempervirens. Петрофіт, мезоксерофіт.

Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічний щільнодернинний злак 25–40 см заввишки. Листки сизо-зелені, 15–30 см завдовжки (від 1/2 висоти стебла до самої волоті), ззовні майже голі. Волоть не щільна, 5–8 см завдовжки, вісь та гілочки гладкі, рідко шорсткі. Колоски 3–5-квіткові. Верхня колоскова луска 3–4,5 мм; нижня 2–3,5 мм завдовжки. Нижня квіткова луска 4–5 мм; гола або слабо шорстка зверху; ость 1,5–2,5 мм. Цвіте у червні– липні, плодоносить у липні–серпні. Розмножується насінням.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється в Угольському та Мармароському масивах Карпатського БЗ. Необхідний моніторинг популяцій. Заборонено організацію стійбищ та надмірне випасання.

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення: Декоративне, протиерозійне, ґрунтотвірне.

Джерело: Алексеев, Соколовская, Пробатова, 1988; Беднарська, 2001; Зеленая Книга Украинской ССР, 1987; Злаки СССР, 1976; Малиновський, Кричфалуший, 2002; Стойко та ін., 1998; Тасєнкевич, 1982; Beldie, 1972; Deyl, 1940; Hackel, 1882; Krah